ЕААА

ЕААА объединяет специалистов в области богословского образования и исследований.

Що таке ЄААА?

Євро-Азійська Акредитаційна Асоціація – громадське об'єднання, створене для піднесення духовної освіти у протестантському середовищі колишнього СРСР.

Це не якась надструктура, що має владні повноваження: участь навчальних закладів в ЄААА передбачає до-бровільність, рівноправність, автономність внутрішнього життя. Це і не окремий церковний підрозділ, який особливими засобами втілює євангелізаційне покликання. Хоча у своїй діяльності Асоціація керується певним віросповідним кредо, побудованим на визначальних протестантських засадах, вона оголосила себе позаконфесійною, відкритою для різних деномінацій, такою, що керується гаслом бл. Августина: «В головному єдність, у другорядному – свобода і в усьому любов».

Одразу зазначимо – система навчання, розроблена ЄААА, відрізняється не лише від світських, а й духовних освітніх закладів, заснованих православними й католицькими церквами. Останні своїми формами підготовки та спеціалізації студентів, вимогами до викладацького складу, добором загальноосвітніх дисциплін, їх зорієнтованістю на національну проблематику певною мірою відтворюють ті стандарти, що існують у вищих навчальних закладах України. Хоча, звичайно, не всі духовні інституції рівноцінні за професійністю навчальних програм, достатньою підготовкою викладачів, а відтак – і результатами діяльності. І все ж особлива увага до тих загальних принципів, що існують у світській вищій школі, вже сьогодні дозволила деяким православним і католицьким закладам (передусім богословським академіям Української греко-католицької та Української православної церков) достатньо близько підійти до питання державної акредитації Міністерством освіти України.

Позитивне вирішення питання зробить «релігійні» дипломи конкурентоздатними на сучасному освітньому ринку; це істотно піднесе значущість духовної освіти в суспільстві й водночас висуватиме підвищені вимоги до неї. В ідеалі вона повинна пропонувати вищий рівень знань, готувати не лише фахівця з різних галузей церковного життя та гуманітарія, а й душепастиря.

У своєму навчальному процесі православні н католицькі заклади спираються як на попередні власні набутки, так і на загальноприйняті норми державної освіти. Дещо інша ситуація склалася у протестантському середовищі, яке, не маючи свого освітнього надбання в Україні, змушене звертатися до закордонних навчальних систем і програм. Вони також є доволі різноманітними; існують певні відмінності між протестантськими семінарі¬ями Європи й Америки, інститутами класичних і радикальних течій, між різними акредитаційними моделями. Втім, таке розмаїття не заважає Протестантським закладам «вписуватися» в освітні традиції інших країн, де відсутній державно-правовий розподіл на світську й релігійну освіту. На нашу думку, такий розподіл знецінює останню, юридично унормовує її статусну меншовартість і не відповідає принципам свободи совісті та рівноправ'я громадян. Тому розробляючи свої навчальні системи, релігійні інституції світу керуються передусім власними потребами, а не вказівками держави. За умов структурної і все ще концептуальної уніфікації вищої школи в Україні звернення протестантських закладів до зарубіжного досвіду ускладнює їхню діяльність і перспективи. Тому вони прагнуть не тільки досягти власної мети, а й адаптуватися до національних традицій.

Отже, у протестантському середовищі відбувається певна взаємодія вітчизняної і за¬рубіжної освітніх систем, що може витворити нову синтетичну модель. Саме це й покликана здійснити Євро-Азійська акредитаційна асоціація. 

В її програмних настановах вказано: «Асоціація буде потужним знаряддям у Божих руках і допоможе становленню національної системи протестантської богословської освіти у країнах колишнього Радянського Союзу». Організація спрямовуватиме свою енергію на те, аби «розрізнені богословські школи наших країн могли допомогти одна одній, щоб бого-словська освіта з окремих явищ перетворилась у систему... високого професійного рівня та визнання». (Информационный  вестник. – 1997, №1).

Перша відмінність, що одразу впадає у вічі при порівнянні навчального процесу у протестантських і, скажімо, православних освітніх закладах, – різна система оцінки знань. Для визначення обсягу та якості навчання у протестантів прийнято кредитну сис¬тему. Один академічний кредит є еквівалентом 17 академічних годин, якщо урок має 45 хв., або 15 – якщо 50 хв. (З 2000 р. тривалість уроку збільшено на 20 хв., що наближає його до прийнятої у вищій школі «пари».) Ось орієнтовна програма, впроваджена у протестантському закладі рівня «В», за яким студент набуває середню освіту. її обсяг становить не менше 45 кредитів. З них 12 кредитів надається вивченню Біблії та богослов'я, 15 – предметам практичного богослов'я, 3 кредити «дає» історія церкви, 3 – місіологія, решта – практика й письмовий твір. А для здобуття диплома бакалавра богослов'я потрібно не менше 140 кредитів. При цьому студент має оволодіти знаннями з таких предметів: 

• Біблія (18 кредитів), 

• герменевтика (3), 

• теоретичне бо¬гослов'я (17), 

• історія церкви (2), 

• практичне бо¬гослов'я (9), 

• грецька мова Нового Завіту (6), 

• грецька екзегетика (3), 

• іноземна мова (24), 

• місіологія та євангелізм (6); 

• загальноосвітні дисципліни - філософія, психологія, соціо¬логія, світова історія, релігія і право, культу¬рологія тощо (12). 

Крім цього, необхідно опа¬нувати навичками з майбутньої спеціалізації та написати й публічно захистити курсову ро¬боту.

Програма магістра богослов'я побудована на університетських теологічних дисциплінах, це – біблеїстика, систематичне богослов'я, історичне богослов'я, філософія релігії. Від бажаючого вчитися на цьому рівні вимагається диплом бакалавра богослов'я, знання англійської та давньогрецької мов. Істотним змістовним доповненням магістерської програми є вивчення давньоєврейської мови, екзегетика, поглиблені знання предметів зі спеціалізації, додаткова практична робота й захист дипломного проекту. Це має бути індивідуальна дослідницька праця, що засвідчить готовність випускника до викладацької чи наукової діяльності. Серед предметів зі спеціалізації перевагу надано місіології, пасторському богослов'ю, християнській педагогiці, душеопікунству, християнському керівництву та адміністрації, соціальному служінню. А ось вимоги до іспиту з давньо¬грецької мови: студент перекладає текст Нового Завіту (не менше 180 слів), демонструє знання граматики з поясненням 10 і більше граматичних форм; усна відповідь передбачає 30-хвилинну дискусію з текстуальної критики.

Стандарти Євро-Азійської акредитаційної асоціації стосуються двох навчальних програм – очних та очно-заочних.

Очно-заочна програма здійснюється на рівнях "А", "В", "С" плюс спеціалізація. Очна програма має відповідати п'ятьом рівням освіти: початкова (рівень "А", який не визначає кваліфікації), середня (рівень "В", але ще без ступеня), базова вища (рівень "С", передбачає отримання ступеня бакалавра), повна вища (рівень "Б", що дає диплом магістра). Останній рівень "Е" відкриває шлях до отримання наукових ступенів кандидата й доктора бого¬слов'я. Стандарти ступеня "Е" перебувають ще у стадії розробки. Відомі лише загальні вимо¬ги. Так, для здобуття звання кандидата чи доктора наук передбачатиметься додаткова теоретична підготовка й написання дисертації на тему однієї з галузей богослов'я. Самі дисертації також матимуть різну кваліфікацію і спеціалізацію. Ступінь Рh.D означає широку філософську підготовку з правом викладання в університетах, Еd.D – те саме, але з вузькою спеціалізацією, Тh.D – вищий богословський ступiнь, D.Мiss співвідноситься з Тh.D як Еd.D з Рh.D. Ступінь D.Міn стосується не стільки дослідження чи викладання, скільки рівня професіоналізму для певної практичної роботи.

Випускник освітнього закладу рівня "А", як правило, отримує свідоцтво або сертифікат, що підтверджує успішне закінчення навчання. На рівні "В" видається диплом, в якому вказано спеціалізацію в певній галузі богослов'я чи церковного служіння. В доку¬ментах про освіту рівнів "С", "Б", "Е" має бути зазначена відповідна кваліфікація випус¬кника (бакалавр, магістр, кандидат, доктор), якщо "це не суперечить вимогам держави, в якій розміщена школа". Доповненням документів про освіту (свідоцтва, сертифікату, диплома) є оціночна відомість із зазначенням вивчених дисциплін, кількості кредитів і балів успішності. Останні враховують широку амплітуду характеристик (не тільки суму знань, а й самостійність роботи, оригінальність мислення, вміння керуватися настановами Біблії у своїй спеціалізації) і передбачають не п'яти- чи десяти-, а стобальну шкалу. Кожна школа може мати програми, акредитовані на різних рівнях. Випускникам присвоюють ступені бакалавра чи магістра богослов'я, християнської психології, християнської освіти, місiології, пасторського служіння, церковної музики, та з інших теоретичних і прикладних сфер (наприклад, історичне богослов'я, християнська філософія, менеджмент, жур¬налістика). Таке галузеве розмаїття засвідчує не лише церковні, а й позацерковні інтереси сучасного протестантизму в Україні.

Істотною вимогою Асоціації є створення бібліотеки при кожному закладі, книжковий фонд якої на рівні "В" повинен мати не менш 3 тис, на рівні "О" – 15 тис. найменувань. Однак, ясна річ, можливості різних семінарій не однакові. Тому серйозною проблемою протестантської освіти залишається знайомство студентів з науковою й богословською літературою: семінарські бібліотеки ще слабо укомплектовані, а світські майже не мають необхідних релігійних видань. Для вирішення проблеми Асоціація розпочала створення власної комп'ютерної бібліотеки. Але й сама бібліоте-ка, і комп'ютеризація шкіл поки що на почат¬ковій стадії.

Звичайно, не всі заклади в структурі ЄААА однаковою мірою готові до її рекомендацій і стандартів. Передусім очевидними є відмінності між рівнями семінарій, створених різними протестантськими течіями, де виявляють неоднакове розуміння важливості самої освіти. Серед майже 50 суб'єктів цієї акредитаційної системи є інститути, що існують 7-10 років і вже змогли підготувати власних педагогів. Є заклади, які працюють 3 роки (це мінімальний строк для вступу в ЄААА), а серед викладачів першого курсу тут можна зустріти навіть старшокурсників. Деякі навчальні програми (головно у «новачків») містять широкий перелік богословських і загальноосвітніх предметів, але реально забезпечені викладанням у кращому разі наполовину. Однак і в більш професійних закладах чимало проблем якісного росту. Як визнають в Одеській богословській семінарії, сьогодні важче дотримуватися тієї високої планки, що була запропонована тут першому набору студентів. А знайомство з цифрами, які засвідчують невпинне зростання кількості дипломованих служителів і рядових віруючих, мимо волі породжує сумніви в самовимогливості навіть досвідчених закладів. Так, якщо ті темпи, що їх узяла Київська богословська семінарія (див. Євангельська нива. – 2000, №3), триватимуть і надалі, то в недалекому майбутньому актив баптистської церкви України складатимуть лише магістри й доктори. Не випадково, на думку одного з організаторів ЄААА, найскладнішим у становленні протестантської освіти «є момент самооцінки та самоусвідомлення» (Информационный вестник. – 1997, №2). І тут цікаве таке порівнянню Серед 285 навчальних закладів, з якими вже не один рік співпрацює Європейська євангельська акредитаційна асоціація (об'єднує протестантські інститути Західної Європи), до 1997 р. її членами вдалося стати лише 38 школам.

Загалом для більшості протестантських освітніх закладів стандарти, розроблені ЄААА, – поки що орієнтир, взірець для наслідування. Але й самий взірець, як уся протестантська освіта, перебуває у процесі форму-вання, пошуку свого обличчя, власного місця в національній освіті України. І тут перед Асо¬ціацій стоїть не менше, якщо не більше проблем.

Національна  освіта  і протестантизм: чи можливий діалог?

На думку Адріана Стрінгера, координато¬ра Європейської євангельської акредитаційної асоціації, який у 1998 р. відвідував протестантські освітні заклади СНД, недоліком ба¬гатьох з них є «майже повна залежність від за¬рубіжної допомоги». Небезпеку він вбачає не лише у хиткому статусі інститутів, а й у проблематичності їхнього існування, бо "зміна міжнародної ситуації може зупинити розвиток богословської освіти" (Информационный вестник. –1998, №6). Однак тут є більш серйозна проблема, що заявила про себе ще на початку 90-х. Так, інформуючи про відкриття духовно¬го закладу в Єлгаві, «Вестник Союза христиан веры евангельской» (І99І, №2) писав: "Отрима¬но заяву американських братів про їх намір мати в нашій країні незалежну Біблійну школу й силами її випускників організувати нові церкви за американським типом служіння. Здиву¬вання й розчарування охопили серця сотень служителів церкви". І йцеться не про поодино¬кий приклад. У 1990–1991 рр. були засновані школи в Рівному й Тернополі, які відтворюва¬ли програми біблійних коледжів США і Канади, а викладацький склад формувався виключно із зарубіжних учителів. Один з церковних лідерів так прокоментував ці факти: «Не буду розмірковувати про причини появи таких шкіл у нас, але розглядаємо це явище як негативне». Але явище залишилось.

Не є таємницею, що чимало духовних освітніх закладів України фінансують за¬рубіжні церкви та місії. Йдеться не тільки про протестантів і не лише про фінансування, а й допомогу навчальним обладнанням, літературою, педагогічними кадрами. Взагалі нині левова частка релігійної навчальної літератури підготовлена за кордоном; значний відсоток викладачів складають педагоги з Європи й Північної Америки. Для багатьох релігійних шкіл України, які починають з нуля, така до-помога життєво необхідна. Водночас вона здатна узалежнити їх і в царині самого нав¬чального процесу, його мети та змісту.

Типовий приклад. У Львівській богословській семінарії християн віри євангельської курс з педагогіки, який читає викладач з Кана¬ди, побудований на матеріалах зарубіжної історії та культури. – Як наслідок, студенти закладу не можуть назвати жодного українського педагога. Найближчим часом тут читатиметься ще один курс – «Релігія і право», який має підготувати випускника до діяльності у правовому полі України; скоріш за все, його також викладатиме іноземець. І в цьому немає нічого дивного: перелік предметів і склад викладачів у семінарії визначає спонсор – Асамблея Божа Канади. Подібну ситуацію можна спостерігати і в інших школах, навіть тих, що фінансуються національними релігійними союзами України. Не випадково у стандартах, розроблених Євро-Азійською акредитаційною асоціацією для протестантських освітніх закладів колишнього СРСР, існує квота інозем¬них викладачів – не більше 50% педагогічного складу.

Втім, рівень професіоналізму не залежить від громадянства. Йдеться про визначення ме¬ти і змістовне насичення самого освітнього процесу. Якщо духовний заклад готує церковних працівників і спеціалістів-гуманітаріїв, які працюватимуть в Україні, опікуватимуться духовним життям її народу, то навчальний процес такого закладу повинен бути зорієнтова¬ний на потреби вітчизняної освіти.

Ця орієнтація є чи не найбільш складною проблемою в українському протестантизмі. І тому, що різними політичними й конфесійними міркуваннями його століттями "відлучали" від повноцінної участі в соціокультурних процесах. І тому, що самому протестантизмові властиве особливе, порівняно з іншими християнськими течіями, розуміння своєї суспіль¬ної місії, участі в політичному, національному, культурному житті - це випливає з його приро¬ди, засадових принципів.

Але й у самій конфесії існують різні доктринальні традиції та неоднозначне бачення «земних» пріоритетів. Тому, скажімо, майже стовідсоткова присутність іноземних викладачів не заважає Богословській семінарії ім. Святої Софії максимально українізувати навчальний процес. Адже її засновник - Українська лютеранська церква визначає своє суспільне кредо як «вкорінення на рідній українській землі Слова Божого дітьми Небесного Отця, котрим не байдужа будучність свого народу, його шлях, життєвий вибір, віра» (Стяг. – 11.1997). Орієнтація на активну участь у духовно-національних процесах властива Українській реформатській церкві. Істотну прив'язку до національного чинника виявляють еіноконфесiйнi спільнот: чеські брата, меноніти, реформати Закарпаття. Але в сис¬темі протестантської освіти, як і в самому релігійному житті країни, ці спільнота посіда¬ють доволі скромне місце.

Євангельсько-баптистське, п'ятидесятницьке, адвентистське братства, котрі визначають сучасне обличчя протестантизму в Україні, також зацікавлені у зміцненні своєї позиції в освітньому просторі. Вони не приховують цього; Євро-Азійська акредитаційна асоціація чітко окреслює свою мету як прагнення здобути не лише міжнародний авторитет, а й "визнання шкіл Асоціації на державному рівні у своїх країнах" (Информационный вестник. – 1997, №10). Йдеться і про більш глибинні речі – осмислення протестантськими церквами своєї історичної присутності та духовної самодостатності в Україні, визначення власних інтересів у її сучасному житті, пошук оптимальної взаємодії віросповідної ідентичності та загальної суспільної потреби.

З'ясування цього вимагає серйозної науко¬вої підготовки, плекання своїх дослідників. Але відсутність глибоких освітніх традицій, тривала ізоляція від світових релігійно-наукових центрів ускладнює вирішення зазначених питань. Протестантизм в Україні потребує власна богословської школи, котра скерує навчальний процес на підготовку національних кадрів церковного н суспільного життя. Це, у свою чергу, піднесе саму протестантську школу на якісно новий, професійний рівень, наблизить її до стандартів світської освіта.

Нагальність цієї потреби гострю відчуває сьогодні чимало протестантських церков. І це набуває дедалі конкретніших виразів. Однак тут знову слід враховувати розмаїття самого протестантизму. Для українських лютеран проблема власної духовної традиції полягає головно в пошуках синтезу доктринальної класики зі східно-христнянським обрядом, поєднання «чистої доктрини» Мартіна Лютера з "позитивними моментами" світового лютеранства, адаптації його соціоетичної програми до потреб української спільнота. Для баптистського братства все ще важливим є набуття того теоретичного рівня, що здатен претендували на богослов'я як розвинуту галузь науки. При цьому актуальною залишається тема "нашого богослов'я", котру ще 1990 р. порушив альманах "Богомыслие". Однак формування "свого богослов'я" потребує не стільки накопичення наявних знань, скіль¬ки їх осмислення у вітчизняних історико-культурних процесах, а це неможливо без самостійного дослідницького пошуку. 

Досить помітні кроки в розвитку богословської освіти робить також Український уніон церк¬ви адвентистів сьомого дня. Та з огляду на нестачу національних кадрів і матеріальних ресурсі в, здійснює це поки що закордоному Заокській духовній семінари (Росія), чи не найбільшому протестантському навчальному центрі Східної Європи. А ось у п'ятидесятництві, що бачить себе не стільки церквою, скільки релігійний рухом, в якому «Дух живе вільно й діє. де хоче», питання розробки сво¬го богослов'я, навіть доцільності самої вищої освіти все ще залишається відкритим.

Євро-Азійська акредитаційна асоціація ро¬бить цікаві кроки у формуванні вітчизняної богословської школи, її зусиллями проведено чотири (цього року відбудеться п'ята) науково-практичні конференції, присвячені актуальним проблемам богословської освіти. 2000 р. в Донецьку пройшла перша теоретична конфе¬ренція викладачів богословських шкіл України, Росії, Білорусі, Молдови. Найгострішу дискусію на ній викликала тема відносин Сходу і Заходу. Євангельські християни СНД, їхнє богослов'я, церковне життя і традиції унікальні в тому розумінні, що вони сформувалися під впливом як західного протестантського богослов'я, так і східного православного. Сьогодні дедалі більше працівників христи-янської освіти розуміють необхідність усвідомлення власних коржів замість того, аби сліпо копіювати західну модель освіта - зміст курсів, програм, структуру навчальних закладів. Те ж стосується н богослов'я: потреба в тому, щоб розвивати своє богослов'я, придатне для нашої культури й запитів сьогоднішнього дня, очевидна" (Информационный вестник. – 2000. №12). Але розуміння того, що протестантизм в Україні та Росії розвивався в іншій культурній сітуації, ніж у Західній Європі та Північній Америці, є радше збудником до¬слідницького пошуку, а не його узагальненням.

У Донецьку було висунуто ідею створення Богословського товариства Євразії, покликане втілити названі потреби в конкретну роботу, її результати, мабуть, і дозволять протестантській освіті впритул підійти до формування вітчизняної богословської школи. Але якою вона буде й чи зможе органічно увійти в систему національної освіти України, значною мірою залежатиме від подальшого розвитку самого протестантизму, зміцнення його церковних союзів, їхньої активної позиції у сучасному суспільно-духовному житті.

Вікторія ЛЮБАЩЕНКО